Осип Михайлович Гамалея
Fra Rodovid NO
| Slektsnavn | Гамалеи |
| Kjønn | Mann |
| Fullt navn (ved fødsel) | Осип Михайлович Гамалея |
| Foreldre
♂ Михаил Андреевич Гамалея [Гамалеи] f. 1682? d. 1723 ? 1725 ♀ Мелания Омеляновна ? (Гамалея) [?] d. 1732 | |
Hendelser
ekteskap: ♀ Евфросиния [?]
1742 barnefødsel: Гетьманщина, ♂ Михайло Йосипович Гамалія [Гамалії] f. 1742 d. < 1800
Notater
Одружений був Гамалія на якійсь Меланії й помер у 1723 – 1725 роках, залишивши 5 синів: Івана, Степана, Олександра, Осипа, Федора й двох дочок.
Осип Михайлович, як і його брати, служив бунчуковим товаришем (1735). Збереглася його судова справа з безсальським священиком Іваном Канторовським, який у 1728 році скаржився на Гамалію, власника половини Безсал, за те, що той насильно заволодів його ґрунтами і в тестевому лісі «прищеп родючих тридцять підданим своїм велів викопати». Крім цього, Гамалія побив священика за те, що той забув назвати його ім’я під час літургії: «не давши мені з одежі священицької розібратися, прислав він слуг своїх у церкву і казав узяти (мене) в дім свій; а коли я прийшов і, як годиться священику, почав читати «Достойно», – взявши мене за волосся, волочив по землі і, поклавши, бив барбарою без пощади, від якого бою лишилемся свого здоров’я»… Цією розправою зі священиком Гамалія не обмежився, а, «призвавши до себе ктитора й паламаря, козаків, бив киями нещадно, вимагаючи, щоб мене ні в чому не слухали, і заборонив мені належну з парафіян знімати роковщину за давнім звичаєм»… Канторовський про свою образу написав і до київського митрополита, який звертався до гетьмана, заступаючись за священика й просячи відшкодувати йому за заподіяне, але указ гетьманський до лубенської старшини про те, щоб вони провели «слушний розиск», не міг бути нею виконаний через «ослушність» самого Гамалії, про що йтиме мова далі.
Лубенська старшина виконувати указ не поспішала, тому священик написав ще одну скаргу, після чого за справу взялися лубенський обозний Мартос і полковий писар Стефан Савицький разом із призначеними митрополитом духовними особами Фомою Збрізьким, протопопом пирятинським і чорнуським, Григорієм Рогачевським, намісником Лохвицької протопопії, і Петром Білкієвичем, священиком Лохвицької Миколаївської церкви. Слідство було розпочате в липні 1729 р. На суді Канторовський розповів наступне: «Минулого 1728 року, під час Великого посту, на шостій Вербній седмиці, в суботу Лазареву, він, п. Гамалія, прислав свого слугу й сторожа по нього, священика, з тим наказом, що якби не хотів добровільно піти до нього в двір, то і насильством узяти; і цей слуга, що прийшов у вівтар до нього, … такий указ об’явив. Тим приневолений він, священик, швидко прийшов у дім перед пана Гамалію з проскурою. Зараз його пан Гамалія, не давши і «Достойно єсть» відчитати, порвав за волосся і, поваливши на землю, загорнувши верхній одяг, карбачем став бити, а, відлупцювавши, сказав: «От тобі пам’ятне! Для чого ти в літургії на переносі братів моїх імена поминаєш, а мене пом’янути забув?» Крім цього, Канторовський скаржився, що Гамалія заволодів ґрунтом його тестя, який спочатку відданий був його тестем, священиком с. Безсали Матвієм, йому, Канторовському, а потім проданий Гамалії. При цьому Гамалія забрав «у грабунок за малу суму і товару тестевого четверо»… Хоча після скарги Канторовського гетьману Гамалія за ґрунт і худобу зі священиком помирився, однак ґрунт був повернений ним за копійки, та й «спустошений», а «товару» він і зовсім не повернув, «обіцяв не забороняти роковщину від людей відбирать – то і того не виконав»…
Гамалія виклав суть справи в дещо іншому світлі. Він говорив, що посилав слугу свого Ониська до священика в церкву для того, щоб той після літургії прийшов до нього на перемовини і для того, щоб з ним «горілки напитися й пообідати». Мовляв, з такою метою Канторовський за відсутності Гамалії приходив раніше в його дім і, не заставши господаря, сварився з його дружиною «за щепи, тестем його, Канторовського, йому, Осипу, дані».Гамалія не заперечував того, що слузі було наказано Канторовського привести насильно, якби він не захотів підкоритися його «проханню». Коли священик прийшов у панський дім і став кланятися, Гамалія, взявши за плечі, почав прихиляти його донизу, від чого Канторовський хотів «для пені» вдаритися об ослін, однак Осип наказав «не пеняючись» лягти додолу. Канторовський ліг. «І так, – продовжував свою розповідь Гамалія, – його, лежачого, разів з десяток або більше, загорнувши верхній одяг, ударив, а за волосся не рвав». Після цього Гамалія «казав» священику обідати, але він на обід «не соізволив, а, чарку горілки випивши, одійшов»… Коли слідчі запитали про причину такої розправи над Канторовським, Гамалія відповів, що бив його «з того гніву, що без нього приходив у його дім і з його дружиною сварився», а також за те, що під час служби Божої згадує імена всіх братів його менших і старших, а його імені не згадує. Причину неявки в Лохвицю на суд за першим позовом Гамалія пояснює бажанням примиритися з позивачем без втручання сторонніх осіб (за порадою значкового товариша Григорія Шаргородського), і нібито таке примирення відбулося за всіма статтями: і з приводу тестевої землі та худоби, і побоїв та безчестя в присутності багатьох людей, серед яких, між іншим, були отаман Назар Савченко й «школьник піддячий» Федір, причому примирення затверджене було видачею взаємних розписок. «І в тому примиренні будучи, – розповідав Гамалія, – один у другого на обіді й на учті бували, і на свята Великодні яйцями вареними радки били, і ті ж радки укупі їли…» Гамалія стверджував, що примирення відбулося повне і що він його нічим не порушував, так само як не забороняв брати з прихожан «роковщину».
Канторовський усе заперечував. Він запевняв, що Гамалія послав за ним не одного, а трьох слуг, що Гамалія одразу ж, як тільки він увійшов у дім, «порвав за волосся» й велів тримати його своєму чоловіку Дубу, але той відмовився, тому що «був тогди причастіє божественноє прийнявший». Священик сказав Гамалії: «Я сам лежатиму.» «Тогди його, за волоси держачи одною рукою, а другою закинувши одежу верхню, канчуком бив, а скільки раз ударив, двадцять чи більше, – того не упомнити»; і по тому бою хоч і казав чарку горілки випити, однак він, священик, сказавши, що «досить і твоїх почестей», пішов. Відносно примирення Канторовський казав, що воно досягнуте було лише з питань про землю й тестеву худобу, а про побої та прилюдне безчестя жодної згадки тоді не було. «А на Великоднє свято ходив він, Канторовський, за звичаєм у дім його, Осипів, вітати зі святом і там їв у нього, а на ранок він, Канторовський, просив до себе так Олександра, старшого брата, яко і його, Осипа, і меншого брата Федора» серед яких два останні в нього «кушали», а «радків» не били, тільки били крашанки, які в його домі, Канторовського, були…» Якби, говорить далі священик, Гамалія виконав свої обіцянки про повернення ґрунту й худоби та про «роковщину», то він тоді ж вибачив би йому за побої та безчестя, але «роковщина» йому давалася у попередньому розмірі тільки протягом двох тижнів після примирення, а потім Гамалія віддав наказ, який прочитав у церкві отаман с. Безсал Микита Савченко, щоб «роковщина» виплачувалася в значно меншому розмірі. Коли Канторовський питав його відносно цього наказу, то Осип казав, що він відданий його братами, у той час коли останні від нього відреклися; окрім того, Савченко говорив, що наказ був складений Осипом Гамалією. Своїх обіцянок про ґрунт і про худобу Гамалія теж не виконав, і коли Канторовський прийшов до нього, прогнав його, сказавши, щоб «одійшов геть і не доводив би до гріха», чому свідком може бути свояк Осипів, Іван Петренко.
Гамалія, виправдовуючись, посилався на Шаргородського, а «обидві сторони», Канторовський і Гамалія, – на свідчення Дуба, Савченка, Петренка й піддячого Федора. Із цих свідків Шаргородський говорив, що примирення відбулося й за побої; Дуб – що Гамалія Канторовського «за волосся не рвав і одягу верхнього не закидав», а бив його канчуком, взявши «за ковнір і нахиливши до землі»; Савченко – що указ про «роковщину» був прочитаний ним не за наказом Гамалії, а за порадою громади й що був він той самий, якого було складено в школі перед посвятою Канторовського в священики; Петренко – що свідком сварки між Канторовським і Гамалією він не був, а чув лише, як перший згадував про худобу після чого пішов в іншу «кімнату по горілку, яку коли виніс з кімнати, тоді цю ж горілку Осип і він. Канторовський пили»… Опитавши свідків, суд визнав Гамалію винним у нанесенні Канторовському побоїв і безчестя й присудив виплатити Канторовському 40 кіп грошей, худобу, четверо голів, у цілості віддати йому ж, ображеному священику, а питання про ґрунт як вирішене раніше примиренням не розглядати.
Не встиг гетьман одержати інформацію про слідство у цій справі, як Канторовський прислав йому нову «супліку», скаржачись у ній на те, що Мартос та інші слідчі не наклали на Гамалію пені за викопані прищепи та порубку лісу. «Особливо прошу вашу панську ясновельможність, – писав далі Канторовський, – щоб він, п. Гамалія, до церковних приходів не втручався, як зараз, скинувши потрібну людину, взявши 20 дубів, глухого і непідходящого до церкви поставив паламаря й наказав йому мене не слухати, до церкви тільки в неділю приходити й вікарія (хоча брат його старший Олександр Гамалія, державця того ж села половини, забороняє те чинити, одначе він не слухає) при церкві мені держати не допускає також; хто на церкву що дасть із грошей, то він собі забирає, а церква зовсім від того розоряється і вкрай бідніє». А на завершення Канторовський зі сльозами просив панську ясновельможність гетьмана видати високоповажний універсал, наказуючи йому, п. Гамалії, не втручатися до церковних справ, не забороняти «роковщину».
У відповідь на прохання Канторовського в Генеральній Канцелярії, яка на той час уже одержала матеріали цієї справи від лубенської старшини, було складено у жовтні 1729 року «листа» до Гамалії, в якому писалося: «Пане Осипе Гамаліє… Оскільки слідство виявило тебе в усьому винуватим і вини з тебе за побої його, отця Івана, і нахабство твоє належить узяти 40 кіп грошей… і товар, тобою відібраний, йому, отцю Канторовському, повернути безоплатно, тому що ми їхню, старшини полкової лубенської та духовних осіб, думку визнаємо слушною, пильно наказуємо, абись одразу після одержання цього нашого указу 40 кіп грошей за безчестя й увічча на підставі зазначеного правного визначення позивачеві отцю Канторовському заплатив, за прищепи, у його тестя лісі викопані, нагородив і четверо товару забраного, за протори й збитки його, отця Івана, без грошей повернув, як і до церковних справ не втручався б і роковщини з підданих своїх як і раніше збирати не забороняв би, щоб до нас надалі про це не надходили скарги. А якщо не збираєшся задовольняти вимоги його, отця Канторовського, згідно з правовими визначеннями, то одразу після одержання сього нашого указу сам сюди приїздив для остаточного розгляду в Глухів, де за виявлений тобою опір без покарання тебе залишено не буде…»
Очевидно, Осип Гамалія, одержавши цей суворий гетьманський указ, задовольнив ображеного ним безсальського священика Івана Канторовського, тому що поїздка в Глухів нічого приємного обіцяти йому не могла…
Осип Гамалія залишив двох синів: бунчукового товариша Івана, який володів у Харківцях, Безсалах і слобідці Гамаліївці 333 душами (1782), і Михайла, який був спочатку значковим товаришем Лубенського полку, а потім, звільнений від служби «за глухотою й сліпотою», полковим хорунжим (1767) і секунд-майором (1787). У 1782 році він мав у Западинцях, Безсалах і на хуторі Дубровському 295 душ. Федір Михайлович одержав від батька с. Бербениці, але, не задовольняючись тими землями, які прихопив до нього від с. Жабок ще його дід.
Fra besteforeldre til barnebarn
ekteskap: ♀ Maria Semenovna Samoïlovitch (Rimsky-Korsakoff, Gamaleia)
militær tjeneste: 1689 - 1708, Малоросія, Російське Царство, генеральний осавул
bosted: 1690, Малоросія, Російське Царство, Выкупил у козака Степана Бугая земли на реке Шостце, левом притоке реки Десны, соорудив на реке млин и возле него основал слободку, которую просто и скромно назвал своим прозвищем - Гамалеевкой
bosted: 1702, Малоросія, Російське Царство, В Гамалеевке построил кирпичную церковь в честь священномученика Харлампия
ekteskap: ♀ Ульяна Андреевна Кондратьева (Гамалея)
militær tjeneste: 1708, Малоросія, Російське Царство, Белоцерковский полк Запорожского войска, воинское звание: полковник
bosted: 1709, Малоросія, Російське Царство, За участие в деле Ивана Мазепы, выразившееся в переходе на сторону шведов, арестован царскими властями и выслан в Сибирь
død: 1728, Малоросія, Російське Царство
ekteskap: ♀ Анастасія Михайлівна Миклашевська (Гамалія, Корецька)
død: 1706, Убит при осаде шведами Несвижа.
militær tjeneste: бунчуковый товарищ
ekteskap: ♂ Степан Михайлович Милорадович , Позники, Полтавский полк, Гетманщина
militær tjeneste: 1721, Лохвица, Лохвицкая сотня, Полтавский полк, Гетманщина, Лохвицкая сотня Полтавский полк Запорожского войска, воинское звание: сотник. Когда он занял это место – неизвестнно, а числится лохвицким сотником в 1721 – 1727 годах. Таким чином, сотником Иван Гамалея пробыл более семи лет. После первого Ладожского похода, вернулся в своё село Пески.
militær tjeneste: 1723, Лохвица, Лохвицкая сотня, Полтавский полк, Гетманщина, Лохвицкая сотня Полтавский полк Запорожского войска, воинское звание: сотник. В Лубны пришёл лист от руководства Генеральной Канцелярии выслать козаков в Ладогу для рытья каналов; кроме того, требовали посылать козаков и в Терковский поход. От этого похода, указом наказного гетмана Полуботка и Генеральной Канцелярии, Гамалея был освобождён, но наказной лубенский полковник Яков Маркович приказал Ивану Гамалее идти снова в Ладогу, несмотря на то, что Генеральная Канцелярия писала Марковичу, чтобы он лохвицкого сотника Гамалею в Ладожский поход не посылал, ибо кому «до того походу належить іти – до того указ уже посланий». Гамалея упирался, а Маркович старался изо всех сил избавиться от него, поскольку он принадлежал к родовитой и багатой семье и не очень слушался Марковича. Маркович предложил сотника Ивана Гамалея заменить его братом Степаном, который недавно вернулся из Москвы. Однако обстановка изменилась, и Ивану Гамалея удалось избежать этого тяжёлого и далёкого похода.
militær tjeneste: 1724, Лохвицкая сотня Полтавский полк Запорожского войска, воинское звание: сотник. В Глухове был получен царский указ, по которому все украинские полки обязаны были выходить в Низовый поход к Буцькому броду под руководством князя Голицына. Сюда пошёл и Иван Гамалея, которого там Маркович обеспечил двумястами козаками.
ekteskap: ♀ Евдокия Яковлевна Лизогуб (Гамалея) , Лохвица, Лохвицкая сотня, Полтавский полк, Гетманщина
bosted: 1727, Москва, Российская империя, Воинское звание: бунчуковый товарищ. Поехал в Москву «осматривать свою вотчину», как сказано в выданных ему дорожных документах, где и прожил до 1729 года.
bosted: 1728, Москва, Российская империя, 1728, Москва. После раздела имущества с братьями, Иван Гамалея владел селом Великие Пески с присёлками Песочки и Коновалы. Живя в Москве тогда, когда в Украине гетманом был Апостол, Гамалея выхлопотал себе от него на эти владения универсал.
bosted: 1729, Лохвица, Лохвицкая сотня, Полтавский полк, Гетманщина, Вернулся из Москвы. Что он делал в Москве около двух лет – неизвестно. Одно только можно сказать, что живя там, он потратил много денег и залез в долги. Склонность к безрассудным тратам выявлялась у него и раньше, причём он проживал не только свои, но и «казённые» средства. В конце концов он настолько растранжирил свои деньги, что для оплаты долгов вынужден был продавать владения предков. Сначала он заложил село Великие Пески генералу Гампфу.
bosted: 1732, Продал Степану Корсуну земли около образованного его дедом хутора Слободки.
bosted: 1733, Продал и сам хутор Слободки, который достался лубенскому полковнику Петру Апостолу за 3000 рублей.
bosted: 1738, До каких размеров доходили денежные долги расточительного лохвицкого сотника показывает следующий пример. Иван Гамалея задолжал бунчуковому товарищу Николаю Ханенко 26 рублей и до тех пор не отдавал ему этот долг, пока Ханенко не пожаловался на него гетману. В 1738 году на него жаловалась генералу Румянцеву Параска Ивановна Сысоенкова за то, что Иван Гамалея, занявши в 1727 году 200 рублей у её свёкра Хомы Сысоя, до тех пор их не возвращает. Румянцев приказал Гамалее «выдать деньги немедленно», но добилась-ли справедливости Сысоенкова – не известно.
bosted: 1746, Продал село Великие Пески бунчуковому товарищу Юхимову Дарагану за 12000 рублей.
militær tjeneste: 1750, Миргород, Полтавский полк, Гетманщина, Воинское звание: наказной полковник. Продав Пески и Слободку, Иван Гамалея владел в Коновалах девятью дворами, в Песочках – девятью и в Хрулях – одиннадцатью. В Песочках он и жил. Про дальнейшую жизнь Ивана Гамалея известно только, что он около двух лет был миргородским наказным полковником. В универсале гетмана Разумовского от 26 августа 1750 года по этому поводу сказано: «Понеже полковник миргородський Василь Капніст у деякій, що його стосується, справі перебуває під слідством …, того ради нашою Генеральною Канцелярією на місце його … призначити наказним полковником бунчукового товариша Івана Гамалію». Очевидно, этот уряд Гамалея выхлопотал себе, чтобы заслужить какое-нибудь имущество если не в вечное владение, то хоть в ранговое. Во всяком случае, уже в октябре 1750 года он жаловался гетману, что «будучи в правлінні в полку миргородськім, на місці полковника тамошнього Капніста, а не маючи там, через далеку маєтностей його від того полку відстань, чим себе утримувати, може прийти до збитків», через что и просил на время исполнения обязанностей полковника получить пятьдесят ранговых дворов. Гетман удовлетворил прошение Ивана Гамалея, так что он и жил на доходы с этих дворов, пока в 1752 году на его место не был назначен «целый» полковник.
militær tjeneste: 1752, Миргород, Полтавский полк, Гетманщина, Воинское звание: наказной полковник. Уволен от службы, на его место назначен «целый» полковник. Дальнейшая судьба не известна.
militær tjeneste: сотник Лохвицкий
ekteskap: ♀ Татьяна ? (Гамалея)
død: 4 november 1729
ekteskap: ♀ Ганна Іванівна Білич , Лохвица, Полтавский полк, Гетманщина
kaste: потомственный дворянин
ekteskap: ♀ Мария Михайловна Гамалея (Минкович-Петровская)
militær tjeneste: 1816 - 1819, прапорщик
død: < 1828
